Стечишин Николай Климентович — различия между версиями

Версия 10:01, 19 июля 2017

• Даты жизни: 06.12.1890 – 07.08.1977

• Биография:

• Прохождение службы:

• Чины:

• Награды:

• Судьба после 1917 года:

• Источники:

---

СТЕЧИШИН Микола Климентович (06.12.1890 — 07.08.1977) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Народився у с. Розсіятське Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Походив з родини особистого почесного громадянина, колезького регістратора. Закінчив Херсонське реальне училище. З 20.01.1915 р. — рядовий 457-ї піхотної (sic!) Таврійської дружини. Закінчив 1-шу Одеську школу прапорщиків (20.10.1915), служив у 48-му піхотному запасному батальйоні (Одеса). З 10.04.1916 р. — у 417-му піхотному Луганському полку. З 11.09.1916 р. — командир роти цього полку. З 25.11.1916 р. — начальник команди зв'язку. З 14.04.1917 р. — полковий ад'ютант. З 28.09.1917 р. — штабс-капітан. Під час Першої світової війни був поранений в ноги.

З 10.02.1918 р. — значковий Радзівилівської кордонної бригади, що формувалася Військовим міністерством Центральної Ради. З 01.07.1918 p. — старший ад'ютант Волинської прикордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 24.03.1919 р. — приділений до штабу Окремого корпусу кордонної охорони УНР 3 01.05.1919 р. — комендант штабу Північної (згодом — Волинської) групи Дієвої армії УНР. З 24.07.1919 р. — старший ад'ютант штабу Дністровської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР. 23.11.1919 р. потрапив до польського полону. З 04.01.1920 р. — начальник штабу могилівської залоги. З 01.03.1920 р. — комендант штабу Окремої пішої бригади О. Удовиченка. З 23.03.1920 р. — начальник розвідчого відділу штабу 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З 01.06.1920 р. — помічник командира могилівського прикордонного відділу Окремого корпусу кордонної охорони УНР. З 28.07.1920 р. — помічник коменданта штабу начальника Тилу Армії УНР. З 14.09.1920 р. — начальник 2-го відділу персональної управи Військового міністерства УНР. З 28.03.1921 р. — підполковник. З 15.11.1921 р. — у розпорядженні командувача запасних військ УНР. З 22.11.1921 р. був приділений до пенсійної управи Військового міністерства УНР. 3 29.09.1922 р. — начальник комендантсько-інформаційного відділу канцелярії Військового міністерства УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у м. Скальмержице (Польща). З 1928 р. служив контрактним офіцером у польській армії — у 33-му піхотному полку в Ломжі. Останнє звання у польській армії — майор.

У червні 1943 р. разом із сином зголосився до Стрілецької дивізії СС «Галичина», ніяких посад не обіймав. У 1945 р. перебував при штабі Української національної армії.

Син — Володимир Стечишин (1920 — 1980) був відомим вояком 1-ї Української дивізії УНА, а згодом — редактором та видавцем «Вістей братства 1-ї Української дивізії Української національної армії».

І батько, і син по війні жили у Мюнхені, де й померли.

ЦДАВОУ - Ф. 1078. - Оп. 2. - Спр. 167. - С. 165-167; РГВИА. - Ф. 409. - Оп. 1. - п/с 327-134; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність // 3а Державність. - Варшава - 1939. - № 9. - С. 57; Некролог В. Стечишина // Вісті Комбатанта - Нью-Йорк. - 1981. - № 1. - С. 93.

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921). К., 2007.